«Все почалося з рефрену:« А зорі тут тихі, а зони тут дикі ». І тут я пригадав: але ж у мене ж є персонаж, який до цих зон має безпосереднє відношення. Ну так, звичайно, Вася-Совість! А якщо вже я його «вбив», вирішив я, так я тоді напишу історію, що привела його в ці зони », — розповів газеті ВЗГЛЯД про історію створення нового альбому Олександр Скляр. Екс-лідер групи «Ва-Банк’» Олександр Скляр, який почав черговий етап сольного творчості з Двочастинні релізу «Пісні моряків», днями випустив новий альбом, названий «Вася-Совість».
Газета ВЗГЛЯД розпитала музиканта про долю героя, чиє ім’я дало назву альбому, і про інші явища, що визначили характер платівки.
Олександр Феліксович, у вашому новому альбомі «Вася-Совість» не так багато театральності і веселощів, як, скажімо, в попередній роботі — двочастинні «Піснях моряків». Він серйозніше і, я б сказав, несамовитість. Як ви думаєте, чи зможе ця «остання прямота» працювати довго, скажімо, в кількох альбомах, або подібну платівку можна зробити тільки раз?
Олександр Скляр: Скажу вам чесно — я взагалі не уявляю, про що буде наступний альбом. Тобто зовсім не уявляю, навіть у загальних рисах. Думаю, що якщо цей мій хід був правильним, то наступний хід мені буде підказаний моєї власної кармою. Тому, не загадуючи наперед, скажу, що планку цього альбому мені б хотілося утримати (не буду говорити про те, щоб перестрибнути). А яким чином мені вдасться взяти наступну висоту, поки не маю ні найменшого уявлення. Це можна порівняти з тим, як буває у спортсменів. Ось стрибнув, припустимо, Валерій Брумель у висоту на 2 метри 20 сантиметрів. Запитай його після цього — а замахнешься ти, дорогий Валерій, на 2,25? Я думаю, що він би вам сказав: та що ти, навіть не говори про це, поняття не маю. Але творчість — це не спорт, і тут твої наміри з ще більшою ймовірністю можуть залишитися тільки намірами.

Заголовний герой альбому Скляра був епізодичним в оповіданні Пелевіна (фото: фрагмент обкладинки альбому)

«Вася-Совість» створювався як єдиний альбом, як щось цілісне, або він хоча б частково зібраний з вже готових розрізнених речей?
А. С.: Ні, практично весь матеріал тут новий, написаний з нуля. Пісні писалися саме як частина передбачуваного цілого, єдиним блоком.
Чи можна назвати цю платівку вашим варіантом «пісень про головне»?
А. С.: Напевно, кожен по-справжньому авторський альбом, загалом-то, повинен бути «піснями про головне». «Піснями про головне» в хорошому сенсі. Може бути, далеко не завжди так виходить — це вже інше питання. Але прагнення повинно бути саме таке. Думаю, що перед артистами, які не аби як ставляться до своєї справи, — я маю на увазі, звичайно, що пишуть артистів — таке завдання стоїть майже завжди. А вже в силу різних обставин, які іноді від них залежать, а іноді не залежать, це завдання або виконується, або ні.
Вася-Совість — це ж спочатку літературний персонаж?
А. С.: Так, це персонаж, який зустрічається в оповіданні Віктора Пелевіна «Нижня тундра». Він згадується там лише в одній фразі: мова йде про лікарню, і в якийсь момент говориться, що «в палаті лежав Долгопрудненському авторитет на прізвисько Вася Совість, який залишився дуже незадоволений їжею і тарганами і обіцяв розібратися».
Вася-Совість, що став героєм нової композиції «А зорі тут тихі», вже виникав у кількох ваших піснях, і було це відносно давно. З чим пов’язане його нинішнє повернення?
А. С.: Через багато років після того, як були написані пісні «Вася-Совість» і «За гагари з чорним пером», в якій Вася-Совість теж з’являється, хоч і епізодично, я в пісні «Зрада і контрабанда» з ним попрощався, «убивши» його. А коли я писав новий альбом і, як це зазвичай буває, окидав внутрішнім поглядом зроблену раніше, цей герой раптом «виплив», виникло якесь співчуття. Насправді було навіть ось як. Все почалося з рефрену: «А зорі тут тихі, а зони тут дикі». І тут я пригадав: але ж у мене ж є якийсь персонаж, який до цих зон має саме безпосереднє відношення. Ну так, звичайно, Вася-Совість! А якщо вже я його «вбив», вирішив я, так я тоді напишу історію, що привела його в ці зони, зроблю приквел. Звідси і пішов розповідь.
Тобто ви працюєте почасти як письменник …
А. С.: Так!
У жовтні минулого року помер філософ, поет і автор-виконавець Євген Всеволодович Головін , який зіграв важливу роль у вашій творчій долі. Мені здалося, що композиція «Туман», що йде третім треком на новому альбомі, — данина пам’яті Головіну: це дуже «Головінський» пісня.
А. С.: Знаєте, напевно, так воно і є. Адже «Вася-Совість» — це перший мій «постголовінскій» альбом. У всіх моїх альбомах Женя завжди опосередковано присутній — він чув матеріал в його остаточному або попередньому варіанті, висловлював якісь судження про пісні, про концепцію альбомів. Частина альбомів ми писали взагалі спільно. Він завжди був у курсі того, що я роблю; скажімо, в «Піснях моряків — 2» він схвалив мій вибір морських пісень. Думаю, що, коли складався «Вася-Совість», я мимоволі теж перебував у діалозі з Женею. У цей період він був уже дуже хворий, і поява останньої пісні, складеної для цієї платівки, збіглося з його смертю (а в основному весь корпус текстів був написаний за літо). В силу обставин я не встиг показати йому нові пісні, і тому я повинен був, як я це називаю, тримати масть. Я розумів, що, поки я тут, я вже не зможу почути його думку про це альбомі, і це накладало на мене певні зобов’язання.
Що стосується пісні «Туман» (яка писалася ще при живому Євгенії Всеволодович), то мені здається, що в ній, дійсно, є дещо від його поезії — тумани, Північ … Але там є і ще одна алюзія. Незадовго до початку роботи над новими речами я тривалий час перебував під враженням від приголомшливою книги Фрітьофа Нансена «Фрам» в Полярному морі ». Це двотомна книга, написана ним за підсумками першого полярного дрейфу, який тривав три роки і під час якого судно «Фрам» вмерзли в полярні льоди. Цією експедицією Нансен хотів довести, що полярне течія несе лід через Північний полюс, і думав, що якщо корабель вмерзнет у дрейфуючі льоди, то зможе пройти через полюс в цьому дрейфі.
Але це була невірна гіпотеза.
А. С.: Невірна, і саме цим подорожжю вона була спростована. І ще був зроблений цілий ряд відкриттів, важливих для дослідження північних областей. А туман був одним з неминучих постійних явищ, які переслідували мандрівників протягом всієї експедиції.
У пісні «Двадцять», а почасти також в композиції «Ад-і-Рай» звучать, нехай і ненав’язливо, визначені викривальні, протестні ноти. У зв’язку з цим цікаво вас запитати, як ви ставитеся до бунтарства, модному нині в середовищі успішних творчих людей. По-моєму, успішний бунтар — феномен кілька суперечливий.
А. С.: Кожна людина може виробити таку внутрішню позицію, яка дозволить зрозуміти щирість його намірів без прямолінійно-тупого проголошення негативних гасел. Думаю, що я належу до категорії людей, які таку позицію виробили. Єдине, що я можу декларувати відкрито, — це що все пов’язане з більшовизмом, з більшовицькою ідеєю та її втіленням мною зовсім однозначно сприймається зі знаком «мінус». Моя поїздка на Соловки, розпочата цього літа, так само як і читання книги Олега Васильовича Волкова «Занурення у пітьму» остаточно зміцнили мене в цій позиції. Я всією душею з Волковим і повністю проти всього того, що несли більшовики. Абсолютно проти.